Дисморфофобія: симптоми, причини та сучасні методи лікування

Дисморфофобія, також відома як синдром дисморфічного розладу тіла, є психічним розладом, при якому людина стає одержимою уявними або незначними недоліками своєї зовнішності. Цей стан викликає великі страждання та серйозно порушує соціальне, професійне та особисте життя людини.

Актуальність теми дисморфофобії важко переоцінити. В епоху повсюдного впливу соціальних мереж і нереалістичних стандартів краси, нав’язаних медіа, все більше людей, особливо молодь, стикаються з цим розладом. За статистикою, дисморфофобією страждають близько 2% населення, причому жінки піддаються йому у 2-3 рази частіше, ніж чоловіки. Важливо розуміти природу і прояви цього розладу, щоб вчасно розпізнавати його симптоми та надавати ефективну допомогу.

Симптоми та прояви дисморфофобії

Ключовими симптомами дисморфофобії є нав’язлива заклопотаність реальними або уявними недоліками зовнішності, а також уникнення соціальних ситуацій через сором за свою зовнішність. Людина, яка страждає на дисморфофобію, витрачає непропорційно багато часу на перевірку і маскування передбачуваних фізичних недоліків.

Характерними проявами дисморфофобії можуть бути:

• Постійне дзеркальне самозамилування і самоперевірка.
• Нав’язливі думки та занепокоєння щодо певних частин тіла (наприклад, розмір носа, форма вух, наявність вугрів тощо).
• Уникнення фотографування або відмова від перегляду фотографій себе.
• Уникнення соціальних контактів і ситуацій, де людину можуть помітити.
• Використання косметики, одягу та інших засобів для маскування передбачуваних недоліків.
• Часті візити до косметологів або пластичних хірургів у спробах виправити уявні дефекти.

Варто зазначити, що ці симптоми можуть значно варіюватися за інтенсивністю та частотою прояву у різних людей. Деякі пацієнти мають більш локалізовані, а інші – більш генералізовані проблеми з сприйняттям свого тіла.

Однією з характерних ознак дисморфофобії є те, що людина стає повністю поглинутою своїми уявними недоліками, витрачаючи на їх обмірковування і маскування більшу частину дня. Це призводить до значних порушень у соціальному, професійному та особистому житті пацієнта. Наприклад, людина може відмовлятися виходити з дому, уникати зустрічей з друзями або відхиляти важливі ділові пропозиції через страх, що її помітять і осудять.

Крім того, деякі пацієнти з дисморфофобією вдаються до небезпечних або навіть незаконних дій, таких як зловживання косметичними процедурами або пластичними операціями, у марній спробі виправити уявні дефекти. Це може призвести до серйозних фізичних і психологічних наслідків.

Таким чином, дисморфофобія значно знижує якість життя людини, заважаючи їй повноцінно реалізовувати свій потенціал у різних сферах. Своєчасне виявлення та лікування цього розладу є ключовими для покращення стану пацієнтів.

Причини виникнення дисморфофобії

Дисморфофобія, як і багато інших психічних розладів, є результатом складної взаємодії різних факторів. Розуміння етіології цього стану має важливе значення для розробки ефективних методів терапії та профілактики. Особливо цікавим є вивчення того, які біологічні, психологічні та соціальні передумови можуть призвести до розвитку болісної заклопотаності власною зовнішністю.

Дослідження в цій області дозволили виявити низку ключових передумов. Так, деякі вчені вважають, що в основі дисморфофобії можуть лежати певні генетичні та нейрохімічні особливості. Водночас психологічні фактори, такі як низька самооцінка та перфекціонізм, також відіграють значну роль. Не слід недооцінювати і вплив соціальних стандартів краси, нав’язаних сучасними медіа.

Детальне вивчення причин виникнення дисморфофобії дозволяє глибше зрозуміти природу цього розладу. Тільки комплексний підхід, що враховує біологічні, психологічні та соціальні аспекти, може забезпечити ефективну профілактику і лікування цієї проблеми.

Біологічні фактори

Дослідження показують, що в основі дисморфофобії можуть лежати певні генетичні передумови та нейрохімічні особливості. Так, було виявлено, що дисморфофобія частіше виникає у людей, чиї родичі також страждають від цього розладу. Крім того, припускається зв’язок з дисбалансом серотоніну, дофаміну та інших нейромедіаторів у головному мозку.

Одне з досліджень, проведене з використанням функціональної магнітно-резонансної томографії, виявило порушення в роботі лобно-стриарних систем у пацієнтів із дисморфофобією. Це може пояснювати їхню схильність до нав’язливих думок і повторюваних поведінкових патернів, пов’язаних із сприйняттям власної зовнішності.

Психологічні фактори

Важливу роль відіграють психологічні особливості особистості. Люди з низькою самооцінкою, перфекціоністськими установками і схильністю до тривожності більш схильні до розвитку дисморфофобії. Травматичний досвід, пов’язаний із знущаннями над зовнішністю в дитинстві, також може стати передумовою для формування цього розладу.

Дослідження показують, що пацієнти з дисморфофобією часто мають нереалістичні стандарти краси та схильність до надмірного критичного самоаналізу. Вони не можуть адекватно сприймати власну зовнішність, зосереджуючись виключно на уявних дефектах.

Соціальні фактори

Сучасна культура з її нереалістичними стандартами краси, що транслюються через ЗМІ та соціальні мережі, має серйозний вплив на сприйняття людьми своєї зовнішності. Постійне порівняння себе з ідеалізованими образами може призвести до розвитку дисморфофобії, особливо у молоді.

Крім того, соціальна стигма, пов’язана із зовнішністю, може сприяти формуванню дисморфофобічних переконань. Люди, які в минулому зазнали глузувань чи відторгнення через свою зовнішність, особливо вразливі до розвитку цього розладу.

Таким чином, дисморфофобія має багатофакторну природу, в якій переплітаються біологічні, психологічні та соціальні аспекти. Розуміння цих механізмів має важливе значення для ефективної діагностики та лікування цього розладу.

Діагностика і лікування дисморфофобії

Діагностика дисморфофобії зазвичай здійснюється психіатром або клінічним психологом. Спеціаліст оцінює характер та інтенсивність симптомів, їхній вплив на повсякденне життя пацієнта, а також виключає наявність інших психічних розладів.

Одним із поширених інструментів діагностики є опитувальник з дисморфічного розладу тіла (BDD-Q), який допомагає виявити ключові ознаки дисморфофобії. Крім того, можуть використовуватися клінічні інтерв’ю та інші психологічні тести.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Основною метою КПТ є зміна дисфункціональних переконань і поведінкових патернів, пов’язаних із занепокоєнням щодо зовнішності. Психотерапевт допомагає пацієнту усвідомити ірраціональність його думок і виробити більш адаптивні способи реагування.

У процесі когнітивно-поведінкової терапії пацієнти вчаться розпізнавати й оскаржувати негативні автоматичні думки, пов’язані з їхньою зовнішністю. Крім того, вони опрацьовують поведінкові експерименти, спрямовані на поступове подолання уникальних поведінкових шаблонів. Це дозволяє їм отримати новий досвід взаємодії з навколишнім світом і знизити інтенсивність симптомів.

Медикаментозне лікування

У деяких випадках, особливо за наявності супутніх тривожних або депресивних розладів, призначаються антидепресанти (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти). Вони допомагають зменшити інтенсивність симптомів дисморфофобії.

Дослідження показують, що застосування антидепресантів у комбінації з КПТ дає ефективніші результати порівняно з кожним методом окремо. Медикаментозна терапія може бути особливо корисною на початкових етапах лікування, коли пацієнту складно зосередитися на психотерапевтичній роботі через виражені симптоми.

Допоміжні методи

Додатково можуть застосовуватися методи релаксації, арт-терапія, гіпнотерапія та інші практики, спрямовані на покращення самосприйняття і зниження тривоги.

Наприклад, техніки майндфулнесу і медитації допомагають пацієнтам навчитися приймати свої думки і почуття без надмірної реакції на них. Арт-терапевтичні заняття, своєю чергою, сприяють розвитку більш позитивного образу тіла і самоприйняття.

Важливо зазначити, що лікування дисморфофобії потребує часу та постійної роботи. Комплексний підхід, що включає психотерапію і за необхідності медикаментозну терапію, показує найкращі результати. Регулярні консультації з професіоналами та дотримання рекомендацій є ключем до подолання цього розладу.

Крім того, успішному лікуванню дисморфофобії сприяє підтримка близьких людей і залучення їх у терапевтичний процес. Родичі та друзі допомагають пацієнту подолати соціальну ізоляцію, а також зміцнити його впевненість у собі та прийняття своєї зовнішності.

Профілактика дисморфофобії

Окрім лікування, важливу роль відіграє профілактика дисморфофобії. Це передбачає формування у людей, особливо у молоді, здорового ставлення до своєї зовнішності та підвищення рівня самоприйняття.

Ключові напрями профілактики:

1. Освіта та обізнаність. Підвищення обізнаності про дисморфофобію та її наслідки серед населення, особливо серед батьків, учителів та медичних працівників, дозволить своєчасно виявляти симптоми та надавати необхідну підтримку.

Важливо, щоб люди, які працюють з дітьми та підлітками, були здатні розпізнавати ранні ознаки дисморфофобії та направляти таких молодих людей до фахівців. Це може запобігти розвитку більш серйозних форм розладу.

2. Розвиток позитивного самосприйняття. Формування у дітей і підлітків впевненості в собі, прийняття своєї зовнішності та цінності особистих якостей, а не лише фізичної привабливості.

Батьки та педагоги можуть відігравати ключову роль у цьому процесі, заохочуючи різноманіття, підтримуючи здорову самооцінку та допомагаючи молодим людям розвивати навички управління стресом і тривогою, пов’язаною із зовнішністю.

3. Пропаганда здорового способу життя. Популяризація ідей про те, що краса багатогранна і не обмежується вузькими стандартами, які транслюють медіа. Заохочення різноманіття та унікальності кожної людини.

Важливо, щоб у медіа, освіті та інших сферах суспільного життя просувалися більш інклюзивні та реалістичні уявлення про зовнішність. Це допоможе сформувати здорове ставлення до свого тіла у підростаючого покоління.

4. Регулювання контенту в медіа. Посилення вимог до реклами та контенту, що пропагують нереалістичні образи, може сприяти зниженню негативного впливу на самооцінку людей.

Законодавче регулювання індустрії краси та моди, а також запровадження стандартів, що перешкоджають поширенню відретушованих, спотворених зображень, можуть стати важливим кроком у профілактиці дисморфофобії.

5. Раннє виявлення та допомога. Своєчасне розпізнавання ознак дисморфофобії та надання психологічної підтримки можуть запобігти розвитку більш серйозних форм розладу

Важливо, щоб люди, схильні до підвищеної занепокоєності своєю зовнішністю, отримували необхідну допомогу на ранніх стадіях, поки симптоми не набули хронічного характеру. Це значно покращить прогноз і якість життя таких індивідів.

Вплив дисморфофобії на якість життя

Дисморфофобія має значний негативний вплив на різні соціальні, професійні та особисті аспекти життєдіяльності людини.

Соціальне життя людей, які страждають на дисморфофобію, сильно обмежене. Вони уникають публічних місць, відмовляються брати участь у заходах, де їх можуть помітити інші, і навіть уникають заводити нові знайомства. Це призводить до ізоляції, самотності та ускладнює побудову здорових міжособистісних відносин.

У професійній сфері дисморфофобія також створює серйозні проблеми. Пацієнти можуть уникати співбесід, відмовлятися від підвищення або навіть звільнятися з роботи, побоюючись, що їхня зовнішність завадить успішній кар’єрі. Це негативно позначається на їхньому фінансовому становищі та можливостях професійного зростання.

Особисте життя людей з дисморфофобією також значно страждає. Вони можуть відчувати труднощі у встановленні близьких відносин, займатися самоприниженням та відкидати спроби партнера проявити прийняття та любов. Турбота про зовнішність стає перешкодою для інтимності та повноцінної реалізації в особистому житті.

Крім того, дисморфофобія нерідко супроводжується супутніми порушеннями, такими як депресія, тривожні розлади, обсесивно-компульсивний розлад. Ці стани ще більше посилюють страждання пацієнтів і знижують їхню якість життя.

Особливості дисморфофобії у різних груп населення

Дисморфофобія – складний розлад, прояви якого можуть суттєво відрізнятися залежно від віку, статі та культурної приналежності людини. Усвідомлення цих відмінностей вкрай важливе для забезпечення адресної допомоги пацієнтам та розробки диференційованих терапевтичних стратегій.

Так, наприклад, дисморфофобія часто починає розвиватися у підлітковому віці, коли підвищена чутливість до зовнішності та прагнення відповідати соціальним стандартам краси особливо високі. У цьому випадку симптоми можуть проявлятися гостріше та провокувати більш виражені порушення у соціальній адаптації. У зрілому віці картина розладу зазвичай стає більш стабільною, але не менш руйнівною для життя індивіда.

Вивчення гендерних відмінностей також розкриває цікаві закономірності. Очевидно, що жінки, які зазнають більшого тиску соціальних стереотипів, страждають від дисморфофобії частіше, ніж чоловіки. При цьому характер їхньої занепокоєності та способи реагування можуть суттєво відрізнятися. Культурне середовище також накладає відбиток на прояви розладу, визначаючи, які риси будуть сприйматися як “дефектні”.

Вікові особливості

Дисморфофобія найчастіше починає розвиватися у підлітковому та юнацькому віці. У цей період підвищена чутливість до власної зовнішності, прагнення відповідати поширеним стандартам краси та вплив однолітків створюють сприятливі умови для формування розладу.

У дітей та підлітків дисморфофобія може проявлятися більш гострою реакцією на будь-які зауваження або глузування з приводу зовнішності, а також компульсивними перевірками свого відображення у дзеркалі. Вони схильні порівнювати себе з ідеалізованими образами, що транслюються у медіа.

У зрілому віці дисморфофобія набуває більш стабільного та хронічного характеру. Дорослі пацієнти зазвичай ретельніше маскують свої уявні дефекти та частіше вдаються до косметичних процедур або операцій. Їхнє занепокоєння може поширюватися на різні частини тіла.

Гендерні відмінності

Дослідження показують, що жінки страждають на дисморфофобію в 2-3 рази частіше, ніж чоловіки. Це може бути пов’язано з вищим тиском соціальних стандартів краси, які пред’являються до зовнішності жінок.

Для жінок найтиповішими об’єктами занепокоєння є вага, фігура, шкіра та волосся. Вони частіше вдаються до маскувальних засобів і косметичних процедур. Чоловіки ж зазвичай більше стурбовані розміром або формою певних частин тіла, таких як ніс, груди або геніталії.

Гендерні відмінності також проявляються у способах подолання дисморфофобії. Жінки частіше уникають соціальних ситуацій, а чоловіки схильні до більш ризикованої поведінки, наприклад, частих хірургічних втручань.

Культурні особливості

Уявлення про красу та стандарти зовнішності не однакові в різних культурах, що впливає на прояви дисморфофобії. У деяких суспільствах, де високо цінується певний тип зовнішності, розлад може бути більш поширеним.

Наприклад, у західних країнах більш характерна стурбованість стрункістю тіла та молодістю зовнішності. У той час як у деяких азіатських культурах велике значення надається блідості шкіри та пропорціям обличчя.

Крім того, соціальні норми та очікування щодо зовнішнього вигляду можуть відрізнятися залежно від культурної приналежності. Це визначає, які риси будуть сприйматися як “дефектні” та ставати об’єктом нав’язливого занепокоєння у людей з дисморфофобією.

Таким чином, вік, гендер і культурне середовище відіграють важливу роль в особливостях прояву та перебігу дисморфофобії. Урахування цих факторів необхідне для розробки адекватних підходів до діагностики та лікування цього розладу.

Зв’язок дисморфофобії з іншими психічними розладами

Одна з відмінних рис дисморфофобії полягає в її тісному зв’язку з іншими психічними розладами. Це обставина ускладнює і діагностику, і процес лікування, вимагаючи комплексного підходу.

Так, наприклад, дисморфофобію часто розглядають як різновид обсесивно-компульсивного розладу, оскільки для неї характерні нав’язливі думки та повторювані поведінкові патерни, пов’язані з занепокоєнням щодо зовнішності. Крім того, дисморфофобія нерідко супроводжується тривожними та депресивними станами, які погіршують загальне психологічне благополуччя пацієнта.

Ще один важливий зв’язок — з розладами харчової поведінки. Деякі дослідження вказують на високу ймовірність коморбідності дисморфофобії та булімії або анорексії, коли пацієнти використовують екстремальні методи контролю ваги та форми тіла у спробі відповідати нав’язаним ідеалам краси. Цей зв’язок потребує особливої уваги при розробці терапевтичних стратегій.

• Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР). Дисморфофобію часто розглядають як різновид обсесивно-компульсивного розладу, оскільки для неї характерні нав’язливі думки та повторювана поведінка, пов’язана із занепокоєнням зовнішністю. Близько 30% пацієнтів з ОКР також мають симптоми дисморфофобії.
• Тривожні та депресивні розлади. Тривога та депресія є найбільш поширеними коморбідними станами при дисморфофобії. Постійне занепокоєння щодо своєї зовнішності та соціальна ізоляція можуть провокувати розвиток генералізованого тривожного розладу або клінічної депресії.
• Розлади харчової поведінки. Деякі дослідження вказують на високу коморбідність дисморфофобії з булімією та анорексією. Пацієнти, які страждають на дисморфофобію, можуть вдаватися до обмеження харчування, компенсаторної поведінки або зловживання фізичними вправами у спробі змінити свою зовнішність.
• Зловживання психоактивними речовинами. Люди з дисморфофобією іноді використовують алкоголь, наркотики чи інші речовини для тимчасового полегшення тривоги та дистресу, пов’язаних із сприйняттям власної зовнішності. Це може призвести до розвитку залежності та погіршити психологічні проблеми.

Розуміння зв’язку дисморфофобії з іншими психічними розладами важливе для забезпечення комплексного підходу до лікування.

Дисморфофобія та косметична хірургія

Однією з найсерйозніших проблем, пов’язаних з дисморфофобією, є зловживання косметичними процедурами та пластичними операціями. Люди, які страждають на цей розлад, часто звертаються до хірургів у спробі виправити уявні дефекти зовнішності.

Дослідження показують, що близько 7-15% пацієнтів, які звертаються за косметичною хірургією, мають діагноз дисморфофобії. Проте, незважаючи на проведені процедури, їхнє занепокоєння зовнішністю зазвичай не зменшується, а в деяких випадках навіть посилюється.

Це пов’язано з тим, що дисморфофобія має психологічну природу і її неможливо усунути виключно фізичними змінами зовнішності. Пацієнти з цим розладом схильні сприймати будь-які косметичні втручання як невдалі, фокусуючись на нових уявних недоліках.

Більше того, такі хірургічні втручання можуть призвести до серйозних ускладнень та погіршення психічного стану людини. Незадоволеність результатом процедури може посилити депресію, тривогу та соціальну ізоляцію.

Тому надзвичайно важливо, щоб пластичні хірурги вміли розпізнавати симптоми дисморфофобії та направляли таких пацієнтів на консультацію до психіатра або клінічного психолога. Лише комплексний підхід, що включає психотерапію та за необхідності медикаментозне лікування, може допомогти людині подолати цей розлад.

Майбутні перспективи дослідження та лікування дисморфофобії

Незважаючи на зростаючий науковий інтерес та накопичені знання про дисморфофобію, залишається ще багато питань, що потребують подальшого вивчення. Продовження досліджень у цій галузі може не лише пролити світло на природу цього розладу, але й відкрити нові горизонти для його ефективного лікування.

Одним із перспективних напрямків є глибше розуміння нейробіологічних механізмів, що лежать в основі дисморфофобії. Вивчення особливостей функціонування мозкових систем, залучених до сприйняття зовнішності та самооцінки, може сприяти розробці інноваційних терапевтичних підходів, заснованих на нейромодуляції.

Крім того, з огляду на зростаючий вплив соціальних медіа на самосприйняття людей, необхідні подальші дослідження в цій галузі. Розуміння того, як інтернет-контент та онлайн-взаємодії формують і підтримують дисморфофобічні переконання, особливо серед молоді, може допомогти у розробці ефективних профілактичних стратегій.

1. Нейробіологічні аспекти. Тривають дослідження, спрямовані на розуміння нейрохімічних та нейрофізіологічних механізмів, що лежать в основі дисморфофобії. Вивчення особливостей функціонування мозкових систем, залучених до сприйняття зовнішності та самооцінки, може допомогти розробити більш ефективні методи лікування.
2. Роль соціальних медіа. У сучасному світі значну роль у формуванні та підтримці дисморфофобічних переконань відіграють соціальні мережі та інші медіа. Необхідні подальші дослідження, щоб зрозуміти, як інтернет-контент та онлайн-взаємодії впливають на сприйняття власної зовнішності, особливо у молоді.
3. Нові методи терапії. Незважаючи на ефективність когнітивно-поведінкової терапії, вчені продовжують шукати інноваційні підходи до лікування дисморфофобії. Наприклад, перспективними напрямками є використання віртуальної реальності, транскраніальної магнітної стимуляції та інших методів, спрямованих на зміну нейронних патернів.
4. Профілактичні стратегії. Важливим завданням є розробка більш дієвих профілактичних заходів, здатних запобігти розвитку дисморфофобії, особливо у дітей та підлітків. Це включає вдосконалення освітніх програм, регулювання медіаконтенту та залучення спільноти до пропаганди здорового ставлення до зовнішності.
5. Міждисциплінарний підхід. Ефективне лікування дисморфофобії потребує тісної співпраці фахівців різних галузей — психіатрів, психологів, пластичних хірургів, спеціалістів із соціальної роботи тощо. Подальший розвиток міждисциплінарних підходів може значно підвищити якість допомоги пацієнтам.

Загалом, незважаючи на складність і серйозність дисморфофобії, перспективи її вивчення та лікування виглядають обнадійливими. Комплексні зусилля дослідників, клініцистів та суспільства можуть сприяти покращенню якості життя людей, які страждають на цей розлад.

Висновки

Дисморфофобія — це складний психічний розлад, що потребує комплексного підходу до діагностики та лікування. Нав’язлива стурбованість уявними або незначними недоліками зовнішності може серйозно порушувати життя людини, викликаючи тривогу, сором та соціальну ізоляцію.

Розуміння біологічних, психологічних та соціальних факторів, що лежать в основі дисморфофобії, має ключове значення для ефективного надання допомоги пацієнтам. Поєднання когнітивно-поведінкової терапії та, за необхідності, медикаментозного лікування показує найкращі результати.

Не менш важливою є робота щодо підвищення обізнаності суспільства та профілактики дисморфофобії. Формування позитивного самосприйняття, пропаганда здорового способу життя та різноманіття краси здатні допомогти запобігти розвитку цього розладу, особливо серед молоді. Спільні зусилля фахівців, суспільства та самих людей, які страждають на дисморфофобію, можуть значно покращити їхню якість життя.

Список використаних джерел

1. American Psychiatric Association. (2013). Diagnostic and statistical manual of mental disorders (5th ed.). Washington, DC: Author.
2. Phillips, K. A. (2005). The Broken Mirror: Understanding and Treating Body Dysmorphic Disorder. New York: Oxford University Press.
3. Monzani, B., Rijsdijk, F., Anson, M., Dingemanse, E., Twisk, J. W., & Iervolino, A. C. (2021). Genetic and environmental influences on body dysmorphic concerns and associated traits. Psychological Medicine, 51(4), 677-686.
4. Feusner, J. D., Moody, T., Hembacher, E., Townsend, J., McKinley, M., Moller, H., & Bookheimer, S. (2010). Abnormalities of visual processing and frontostriatal systems in body dysmorphic disorder. Archives of General Psychiatry, 67(2), 197-205.
5. Buhlmann, U., Glaesmer, H., Mewes, R., Fama, J. M., Wilhelm, S., Brähler, E., & Rief, W. (2010). Updates on the prevalence of body dysmorphic disorder: a population-based survey. Psychiatry Research, 178(1), 171-175.
6. Fardouly, J., & Vartanian, L. R. (2016). Social media and body image concerns: Current research and future directions. Current Opinion in Psychology, 9, 1-5.
7. Crerand, C. E., Franklin, M. E., & Sarwer, D. B. (2006). Body dysmorphic disorder and cosmetic surgery. Plastic and Reconstructive Surgery, 118(7), 167e-180e.
8. Wilhelm, S., Phillips, K. A., Didie, E., Buhlmann, U., Greenberg, J. L., Fama, J. M., … & Steketee, G. (2014). Modular cognitive-behavioral therapy for body dysmorphic disorder: A randomized controlled trial. Behavior Therapy, 45(3), 314-327.
9. Ipser, J. C., Sander, C., & Stein, D. J. (2009). Pharmacotherapy and psychotherapy for body dysmorphic disorder. The Cochrane Database of Systematic Reviews, (1), CD005332.